Собачка Баррі з'їв кістку - як його врятували
Стороннє тіло у стравоході
Знайомтеся, це - Баррі, померанський шпіц віком 1 рік 7 місяців. Він крихітка - його звична вага 1,2 кг.
Все почалося з того, що Баррі на прогулянці щось підібрав та вже вдома виблював якісь кістки. Після цього з'явилися проблеми: блювота, нудота, поганий апетит. Власники звернулися до однієї з клінік. Там провели первинну діагностику та призначили лікування, яке продовжувалося з перемінним успіхом кілька тижнів. Загалом, попри короткі періоди покращання, стан собаки йшов на гірше. Одного ранку він вже не зміг встати.
Терміново поїхали вже до іншої клініки. Там надали першу допомогу: поставили внутрішньовенний катетер, ввели глюкозу у вену. Саме через падіння рівня глюкози в крові в першу чергу погіршується стан у таких маленьких пацієнтів, особливо у тих, що не їли, блювали тощо. А далі рекомендували звернутися до "Ексвет".
Розповідає лікар інтенсивної терапії, очільниця ВРІТ ветеринарної клініки "Ексвет" Катерина Ігорівна Кіргетова.
До нас Баррі надійшов у важкому стані. Він був у бічному положенні, знижена свідомість, тремор, тікі, посмикування м'язів мордочки, вентрофлексія (не міг тримати голову, це зазвичай пов'язане з електролітними порушеннями, особливо зі зниженим рівнем калію). А вага його на той час була 870 г, тобто він втратив майже третину! Ми відібрали аналізи. Результат: виражена запальна реакція, зниження показників червоної крові (гемоглобіну) - це могло бути наслідком тривалого запального процесу, значне зниження життєво важливих електролітів - натрію, калію, магнію, кальцію. Баррі помістили у ВРІТ для стабілізації стану та подальшої діагностики. Ввечері він вже міг сидіти - ми надіслали фото його мамі, аби хоч трошечки заспокоїти.
Протягом кількох днів у стаціонарі малятко стабілізували. Він став їсти поступово м'яку їжу, самостійно тримав рівень глюкози, відновили рівень електролітів. По УЗД виявили атонію ШКТ, сильний гастроентерит, панкреатит, холецистит. Призначили лікування.
Стан покращувався. Коли він вже став доволі активним та бадьорим, мав апетит, з'явилися сили побігати, ми стали випускати його на прогулянки стаціонаром. Пацієнтам зі зниженою перистальтикою показаний моціон, тому ми їх періодично дістаємо з боксу й змушуємо ходити, щоби покращувався кровообіг у м'язах та активувалася перистальтика ШКТ.
Тим часом ми продовжили діагностику. Було припущення, що у нього після тривалого блювання розвинувся езофагіт (запалення стравоходу). Виконали рентген-діагностику з контрастом, аби оцінити прохідність стравоходу. І на рентгені з контрастом побачили ознаки стороннього тіла в каудальній частині стравоходу, перед входом у шлунок. Це було затемнення, що характерне для неповної обструкції стравоходу. Тобто якась частина їжі проходила, тому він зміг жити з таким станом протягом місяця.
До лікування Баррі приєднався хірург.
Розповідає Олексій Олександрович Португейс - провідний хірург "Ексвет".
Ендоскопію Баррі ми не могли провести через його дуже маленький розмір (1200 г його нормальна вага, а на момент операції усього 870 г!). Рекомендували КТ-обстеження грудної клітини для планування операції. Але власники з урахуванням того, що собачка був виснажений за цей час, і того, що повністю нам довіряли, погодилися відразу на оперативне втручання без підтвердження діагнозу по КТ.
Ми виконали діагностичну торакотомію
Дійсно, було виявлено стороннє тіло у стравоході. Це була куряча кістка! Вона була пласка, лежала поперек стравоходу та не повністю перекривала просвіт, тому м'яка їжа частково проходити могла. Але Баррі майже не вмер через цю кістку!
Операція була вельми складною. (Хірургічна бригада: Олексій Португейс - провідний хірург, асистент Владислав Ващенко, анестезіолог Владислав Пригонов.)
По-перше, робили доступ через грудну порожнину, в 7 міжребер'ї з лівого боку. З рентгену ми знали, що стороннє тіло знаходиться у місці анатомічного звуження стравоходу перед нижнім стравохідним сфінктером (входом у шлунок), перед діафрагмою. Єдиний доступ у це місце - через грудну порожнину. Грудна порожнина на той момент була чистою, не інфікованою, бо кістка не пробила стравохід наскрізь - і це унікально, враховуючи такий довгий час. Але ж сама кістка є осередком інфекції. Потрібно було вилучити цю кістку з порожнини стравоходу, при цьому не рознести інфекцію та не викликати гнійне запалення в грудній порожнині. Ймовірність цього була дуже високою.
Вилучати сторонні тіла з грудної порожнини набагато складніше, ніж з живота. В ній є дуже багато життєво важливих анатомічних структур - від великих магістральних судин до легень, які дуже легко пошкодити. А в Баррі легені як пір'ячко, настільки тонкі, один необережний рух може їх порвати.
По-друге. Коли ми відкрили доступ та почали відводити долю легені, щоби побачити стравохід, ми не змогли цього зробити. Ця доля легені повністю спаялася зі стравоходом! Відділити її було складно. Треба було залишити на легені плевру, що зберігає герметичність. Якщо плевру зрізати, легені будуть розгерметизовані, у собаки в післяопераційному періоді буде таке ускладнення, як пневмоторакс - повітря у грудній порожнині.
Ми дуже делікатно від'єднали легеню, плевра залишилася. Ізолювали тампонами необхідну частину стравоходу, де випирало стороннє тіло. Зробили розріз приблизно 1 см. Але щоби вилучити кістку, її довелося фрагментувати всередині стравоходу. Фрагментами змогли дістати повністю. Потім вимили стравохід, зробили ревізію. Протилежна стінка була цілою, що дуже добре. Пошкоджені краї стравохідної стінки повністю видалили. Наклали двоповерховий шов, що розсмоктується, закрили стравохід.
Анестезіолог проводив дуже легку, акуратну інсуфляцію легень (роздування). Бо коли легені ми завертаємо, відсуваємо тампонами, вони спадаються, здавлюються, їх треба розправити, щоби заново стало потрапляти повітря. Це було потрібно ще й для того, щоби провести контроль, чи ціла ліва діафрагмальна доля легені. Зробили тест з рідиною - все добре. Встановили торакальний дренаж - це обов'язково, бо буде ексудат після операції, та може з'явитися повітря у грудній порожнині.
Далі ми повністю зашили грудну порожнину та перевірили герметизацію - відкачали повітря, що потрапило під час доступу у відкриту грудну порожнину, достигли вакууму. Потім передали пацієнта до стаціонару.
Ексудація припинилася за два дні, повітря у грудній порожнині не було, дренажі зняли за 5 днів. Відновлення було дуже добрим, без жодних побічних ускладнень.
Ризики потрапляння стороннього тіла до стравоходу
Такий випадок може статися з будь-ким, але не всякий такий випадок закінчується добре. Зрештою, Баррі пощастило. Але подивиться, через які ризики він пройшов.
1. Утрудненість діагностики - кістка знаходилася в такому місці, що візуалізувати її на УЗД неможливо, а усі явні ознаки чітко вказували на гастроентерит та перекривали візуальні симптоми захворювання стравоходу.
2. Складність лікування - пацієнт дуже маленький, він має мало ресурсів на компенсацію будь-яких проблем. А втім, ми не отримали жодних ускладнень на кшталт пневмотораксу або піотораксу, які могли бути вбивчими через виснаження пацієнта. В нього також не сталося такого ймовірного наслідку як стриктура стравоходу: спайок у тому місці, де кілька тижнів стояло стороннє тіло, не було.
3. Унікально, що собачка так довго ходив з таким великим для нього стороннім тілом у стравоході. Для такої маленької собаки життєво небезпечним може бути навіть трохи завеликий шматочок корму!
Кожний, у кого є собака, може уявити собі, що при цьому відчували власники Баррі: від тривоги до відчаю, від розпачу до надії... Та радість, коли улюбленець знов почав гратися й набирати вагу. Мама зв'язала для його крихітної мордочки крихітний намордник, тож тепер він нічого не зможе підібрати на вулиці.